1. Хто такі “автори”, “виконавці”, “виробники фонограм”, “виробники відеограм”?
Відповідно до чинного законодавства, автор – це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.
Якщо автор написав науковий чи літературний твір, намалював картину, зрізьбив твір ужиткового мистецтва або накреслив твір архітектури, результат його творчої діяльності або зразу готовий до представлення публіці, або, з метою остаточного втілення твору, передбачає виробничу участь представників інших професій (наприклад, спеціалістів з поліграфічного друкування чи будівельників), які мають цей твір матеріалізувати. У цьому випадку така матеріалізація твору відбувається суто за творчим задумом автора – без будь-яких власних інтерпретацій з боку втілювачів твору. Але є види мистецтва, коли відповідні твори подаються не тільки у визначеному кимось іншим обсязі часу, але й у його індивідуалізованій інтерпретації. Причому інтерпретацій такого твору щодо його подання публіці може бути безкінечна кількість. Маються на увазі такі види мистецтва, як музичне, театральне, літературне (якщо його подає актор-читець), кіномистецтво. У цьому випадку йдеться про тих суб’єктів мистецької інтелектуальної діяльності, яких закон визначив, як “виконавців”.
виконавець – актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів;
Якщо музичні чи театральні твори виконавці можуть донести до публіки безпосередньо через спів, танець тощо, специфіка аудіовізуального твору (кіно-, теле-, мультфільм, кліп тощо) потребує застосування технічних засобів для його запису і подання через той чи інший вид екрану. Сьогодні часто у такий самий спосіб подаються не тільки аудіовізуальні, але й будь-які інші твори, які ми бачимо, наприклад по телевізору. Ці записи (фіксацію) здійснюють виробники фонограм та виробники відеограм.
виробник відеограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього);
виробник фонограми – фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.
2. Що таке “суміжне право”?
Термін “суміжне право” є узагальнюючим терміном, що розповсюджується водночас на права різних суб’єктів – виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм, організації мовлення. Зазначений термін фактично розкриває природу цих прав: права суб’єктів суміжних прав, що вказані вище, дійсно межують з авторськими правами і, притому, дуже щільно. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання (твору), виробництва фонограми, виробництва відеограми… У більшості випадків, але не завжди, у фонограмі (запису звуку) чи відеограмі (запису зображень) фіксуються саме виконання, через які, у свою чергу, втілюються твори. Таким чином, професійна (інтелектуальна) діяльність виконавців та виробників фонограм чи відеограм в основному відбувається, переплітається, межує з аналогічною діяльністю авторів. Що, можна припустити, й зумовило виникнення терміну “суміжне право”.
3. Що таке “відеограма”?
У попередній редакції Закону від 23.12.1993 року поняття “відеограма” не було – єдиним об’єктом, який стосувався фіксації зображень, був аудіовізуальний твір. Саме тому все, що потрапляло на телевізійний або будь-який інший екран, могло бути формалізоване лише як той чи інший різновид аудіовізуального твору.
Аудіовізуальний твір, згідно чинного Закону, є результатом спільної творчої інтелектуальної діяльності режисера-постановника, сценариста, оператора-постановника, а, можливо, й художника-постановника, композитора, якщо їхній творчий внесок має місце. У той самий час, аудіовізуальний твір має відповідати тим загальним ознакам, які притаманні будь-якому твору. І хоча Закон не дає визначення поняттю “твір”, а обмежується лише низкою похідних понять, загальнолюдський досвід накопичив сталу точку зору, яка полягає у тому, що твору притаманні оригінальність, дотримання певної форми подання, буквальної чи умовної сюжетності, духовність (або бездуховність), втілення авторських естетичних уявлень, світогляду, практичних знань тощо. Саме тому далеко не кожний результат відеозйомки може вважатися аудіовізуальним твором.
Наведемо декілька важливих термінів з Закону для того, щоб було легше прояснити ситуацію, з урахуванням, що термін “виробник відеограми” вже наведено:
автор – фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір;
аудіовізуальний твір – твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайд-фільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими;
відеограма – відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій;
запис (звукозапис, відеозапис) – фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою;
Як бачимо, у визначенні суб’єктів (авторів і виробників відеограм) нічого спільного немає. На відміну від об’єктів (творів і відеограм). Тому на практиці часто можна почути питання: чим відрізняється аудіовізуальний твір від відеограми? Яким чином відеограма входить у аудіовізуальний твір? Чи буває навпаки?
В дійсності проблема полягає у недосконалості термінів “аудіовізуальний твір” і “відеограма”. Але, якщо бути уважним, то можна звернути увагу, що у першому випадку основою поняття є “твір”, а у другому – “запис”. Ототожнювати ці поняття ні в якому разі не можна. З першого терміну випливає, що аудіовізуальний твір не має іншої об’єктивної форми втілення, як фіксація зображень, тобто “відеозапис”, що є синонімом поняття “відеограма”. Інакше кажучи, будь-який аудіовізуальний твір зафіксовано у відеограмі, але не кожна відеограма може вважатися аудіовізуальним твором. Не кожна, тому що у відеограмі може бути зафіксовано будь-який інший візуальний твір (театральний твір – вистава, твір архітектури – забудова, твір живопису – картина тощо) або ту чи іншу послідовність зображень, яка взагалі “не тягне” на твір. Отже, відеограма може стати складовою іншого відеозапису, у якому зафіксовано аудіовізуальний твір, що за своєю специфікою як вид мистецтва не може існувати у іншій об’єктивній формі. На відміну від, наприклад, театрального твору, який сьогодні може пропонуватися і у вигляді безпосереднього (живого) виконання, і у вигляді відеограми, залишаючись при цьому театральним твором за традиційними естетичними показниками.
У відеограмі може бути зафіксовано твори різних візуальних видів мистецтва (образотворчого, архітектурного тощо) або зображення, які ніяким чином не є творами, але, у майбутньому, можуть стати складовою твору, а відтак, - його цитатою. Якщо вийти у ліс з кінокамерою, навряд чи наша зйомка зразу таки стане втіленням твору, але відеограма, тобто запис зображень, у нас вийде точно. Ці зображення можуть стати складовою твору.
Залишилося розібратися з відеограмами, які, згідно терміну “відеограма”, входять до аудіовізуального твору. Так, окрема відеограма дійсно може входити, тобто ставати складовими інших відеограм, у тому числі тих, у яких зафіксовано аудіовізуальні твори. У разі, коли таке залучення є правомірним (за згодою відповідного виробника відеограми), відеограма стає складовою твору, тобто – його можливою цитатою. У цьому випадку відеограма втрачає свій самодостатній статус, що, треба розуміти, і мав на увазі законодавець.
Плутати відеограму з аудіовізуальним твором – все одно, що плутати фонограму з музичним твором. Запис і записаний твір – не одне і те ж саме.
4. Права авторів, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм
Право авторів і право виконавців складається з двох складових: “особистого немайнового права” і “майнового права”.
Право виробників фонограм, виробників відеограм складається з аналогу “особистого немайнового права” - права на згадування свого імені (або назви своїх юридичних осіб) - та майнового права.
На відміну від авторів, у суб’єктів суміжних прав обсяг їхніх майнових прав обмежено: ті види використання записів виконань або інших звуків чи зображень, які за цими суб’єктами не закріплено Законом, є вільними для використання. Після спливу 50-річного терміну від року виконання або звуко-, відеозапису виконання ці “об’єкти майнових суміжних прав” стають (стали) суспільним надбанням і тому можуть вільно використовуватися.
4.1. Що таке “немайнове право” авторів, виконавців?
Автор має наступні особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Виконавець має схожі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;
2) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);
3) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.
Особисті немайнові права не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
4.2. Що таке “майнове право” авторів, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм?
Майновим правом авторів, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм є:
- виключне право самостійно використовувати власний об’єкт права (відповідно твір, виконання, фонограму, відеограму);
- виключне право дозволяти використання власного об’єкту права, у т.ч. на умовах виплати належної винагороди за це використання;
- право забороняти використання власного об’єкта права.
Чинним законодавством встановлено способи використання твору (ст.15 Закону, ст.441 Цивільного кодексу), виконання (ст.39 Закону, ст.453 ЦК), фонограми і відеограми (ст.40 Закону), ст.454 ЦК). Зазначимо, що перелік способів використання творів, наведений в законодавстві, не є вичерпним. Перелік способів використання об’єктів суміжних прав є вичерпним.
5. Хто такі “суб’єкти майнових прав на твори, виконання, фонограми, відеограми”?
Первинними суб’єктами майнових прав на твори є автори, на виконання, фонограми, відеограми є відповідно артисти-виконавці, виробники фонограм, виробники відеограм. Може відбуватися передання зазначених майнових прав спадкоємцям або іншим правонаступникам первинних суб’єктів чи правонаступникам їх правонаступників за договором чи законом у межах терміну захисту майнових прав на твори, виконання, фонограми, відеограми. Особи, яким належить майнові права на твір, є суб’єктами авторського права; особи, яким належить майнові права на виконання, фонограми, відеограми є суб’єктами суміжного права.
Майнове право на твір захищається впродовж усього життя автора та 70 років після його смерті. Термін захисту майнового права на об’єкти суміжних прав – 50 років з моменту запису виконання і 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.
Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і суб'єктів права виконавців.
6. Хто такий “продюсер”, чи є у нього права?
Поняття „продюсер” згадується у національному законодавстві лише двічі: у Законах України „Про авторське право і суміжні права” та „Про кінематографію”. У першому Законі визначено „продюсера аудіовізуального твору”, а у другому – „продюсера фільму”: доречі, фільм є різновидом аудіовізуального твору.
продюсер аудіовізуального твору – особа, яка організує або організує та фінансує створення аудіовізуального твору;
продюсер фільму – фізична або юридична особа, яка організовує або організовує і фінансує виробництво та розповсюдження фільму.
Зважаючи, що визначення ці відрізняються одне від одного, до того ж, поширюються на обмежений сектор правовідносин, де потребується продюсування, можна зробити висновок, що правової бази під продюсерською діяльністю поки що замало. Але специфіка нормотворчого процесу полягає у тому, що саме практика суспільних відносин виявляє, у якій частині цих відносин маємо неврегульованість, що і стає підставою заповнювати правові прогалини. А для цього бажано накопичити хоч трохи практичного досвіду, щоб не помилитися у спрямуванні розвитку законодавства. Тому брак розвиненої законодавчої бази щодо продюсерської сфери не повинен зупиняти тих, хто свідомо вирішив займатися цією діяльністю. А без даної організаційної ланки годі й сподіватися, що в індустрії культури можуть відбутися суттєві позитивні зрушення.
Зауважемо, що Закон не закріплює за продюсером аудіовізуального твору жодних прав, окрім прав за договором: див. ст.17(2) Закону. Якщо до того взяти норму ст.8(3) Закону, а також те, що про “інших, неаудіовізуальних” продюсерів жодного слова стає зрозумілим що, інститут продюсування сьогодні має розбудовуватися на підставі норм ст.ст.429 або 430 ЦК з однієї сторони та, з іншої сторони, застосування водночас ще одного договору згідно ст.ст.1000 або 1109, якщо мова йде, наприклад, про відносини продюсера з концертуючим виконавцем тощо.
Зайвий раз варто наголосити, що продюсер не відноситься за національним законодавством до первинних суб’єктів авторського права чи суміжних прав. Він має керуватися у першу чергу Господарським кодексом, іншими нормативними актами, що регулюють його вид підприємницької діяльності.
У ту саму чергу, продюсеру варто добре орієнтуватися у законодавстві про авторське право і суміжні права – адже суб’єктів зазначених прав захищає закон, закріплюючи за ними їхні права, а продюсера здатні захистити у відносинах з цими суб’єктами лише відповідні угоди. Тому продюсер, на відміну від митців, не може собі дозволити „такої розкоші”, як незнання закону. А логіка у перерозподілі майнових прав дуже проста: „якщо передаєш – віддай якнайменше, якщо приймаєш – бери якнайбільше”. Нюансів тут дуже багато. Тому, за відсутності достатнього власного досвіду, варто залучати фахівців. Причому, фахівців-практиків, оскільки непідкріплена практикою освіта (яка набута на базі несталого, молодого законодавства) може бути недостатньою у вирішенні піднятих проблем. Нагадаємо, що майнове авторське право діє упродовж усього життя автора та ще 70 років, вірогідніше усього, з „хвостиком” (до найближчого 31 грудня) по його смерті. Суміжні права теж не закороткі – 50 років (за такою ж схемою, як і у авторському праві) від факту виконання чи запису виконання. А це означає, що припущена помилка у правовідносинах з суб’єктами авторського права чи суміжного права може дати про себе знати через багато років...
7. Хто такі “особи, які використовують майнові права на твори, виконання, фонограми, відеограми” – “платники” ("користувачі")?
Платниками є будь-які особи усіх форм власності, які у процесі своєї діяльності, у т.ч. навіть без комерційної мети, використовують музику, виконання, відеозображення, картини, звукозаписи, фотоматеріали тощо, за винятком випадків, передбачених ст.ст.21-25 Закону України “Про авторське право та суміжні права” (далі – Закон).
Такими платниками можуть бути:
1) постійні користувачі – особи, чий вид діяльності практично неможливий або економічно недоцільний без використання зазначених майнових прав: клуби відпочинку, телерадіоорганізації, караоке, виставки творів мистецтва, концертні заклади тощо;
2) системні користувачі – особи, чий вид діяльності переважно потребує в якості приваблюючого (важливого) фактору використання зазначених майнових прав: підприємства громадського харчування, транспорту, готелі, перукарні, парки, інші публічні місця, включаючи підприємства торгівлі тощо. Технічна форма використання зазначених майнових прав (живе виконання, телевізор, радіо, комп’ютер тощо) у правовому відношенні не має значення, якщо твори та виконання подаються для їх сприйняття публікою, яка присутня чи може бути присутня у даному публічному місці;
3) фрагментарні платники – особи, які час від часу можуть використовувати зазначені майнові права: здійснення новорічних, ювілейних та аналогічних заходів тощо.
8. Що можна використовувати без дозволу і безкоштовно?
За загальним правилом законодавством не захищаються твори, якщо минуло 70 років після смерті автора. Об’єкти суміжних прав – виконання, фонограми, відеограми – не захищаються, якщо пройшло 50 років від року, коли відбулися відповідні виконання або відповідні звуко-, відеозаписи. (Нагадаємо, що фонограма є звукозаписом на носії, а відеограма – відеозаписом на носії). Також дозволяється наступне вільне використання таких об’єктів авторського права і суміжних прав без отримання дозволу і виплати винагороди, але з обов'язковим зазначенням імені автора, виконавця, виробника фонограми (відеограми) і джерела запозичення:
1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;
2) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;
3) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених об’єктів авторського права і суміжних прав такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено відповідним суб’єктом авторського права і суміжних прав;
4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення об’єктів авторського права і суміжних прав, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;
5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях, для висвітлення зазначених заходів без використання цих каталогів в комерційних цілях;
6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;
7) відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;
8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;
9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей тощо у обсязі, виправданому поставленою метою;
10) вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників твору репрографічним способом, відповідно вимог ст.22 Закону;
11) вільне відтворення примірників об’єктів авторського права і суміжних прав для навчання, відповідно вимог ст.23 Закону;
12) вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм, відповідно вимог ст.24 Закону;
13) вільне відтворення творів у особистих цілях.
Усі інші випадки підпадають під оплатне використання.
9. Що можна використовувати без дозволу, але з виплатою винагороди?
Без дозволу, але з обов’язковою виплатою винагороди на користь виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм можна використовувати фонограми і відеограми, опубліковані з комерційною метою.
Такими фонограмами і відеограмами є лише ті, які стали доступними через торгову мережу, майновий найм, інтернет, депозитарій. Якщо фонограма чи відеограма пропонується до використання іншим способом, вони, принаймні поки що, є “некомерційними”.
Допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:
а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;
б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір чи по проводах (через кабель);
“Комерційне використання” – це використання (у нашому випадку фонограм чи відеограм) з гіпотетичною метою отримання прибутку. Навіть, якщо цієї мети за будь-яких причин не було досягнуто.
Ставки винагороди за “комерційні” фонограми чи відеограми визначені постановою Кабінету Міністрів України №71 від 18.01.2003р. “Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати”.
10. Що можна використовувати тільки за договором?
Дозвіл є необхідним у випадку використання творів, виконань, фонограм, відеограм стосовно яких ще не минув термін охорони, за винятком випадків, вже зазначених нами.
Додатково необхідно отримати дозвіл на право використання “живих” виконань та фонограм, відеограм, які не опубліковано з комерційною метою.
Зазначені дозволи мають бути оформлені у вигляді договорів до моменту їхнього використання. Таку угоду мають право укласти з особами, що використовують права, безпосередньо автори, виконавці, виробники фонограм, виробники відеограм чи їх правонаступники за спадкоємництвом чи договором, або повірені зазначених осіб, або належні організації колективного управління майновими правами. Розмір винагороди визначається договором. “Нижньою планкою” цього розміру є мінімальні ставки винагороди авторів, виконавців, виробників фонограм чи відеограм, затверджені відповідною постановою Кабінету Міністрів України №72 від 18.01.2003р. “Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав”.
Усі розглянуті варіанти використання об’єктів авторських і суміжних прав передбачають, що особи, що використовують права, здатні ці об’єкти (виконання, фонограми, відеограми) ідентифікувати, а саме – вказати у звіті про виплату винагороди їхню назву, імена відповідних суб’єктів права та найменування фірм, яким належать майнові права виробників фонограм чи відеограм, оскільки, як показує досвід, досить рідко такі права залишаються за фізичними особами. Об’єкти, які неможливо ідентифікувати, використовувати забороняється.
11. Куди і кому виплачувати винагороду?
Винагорода за використання об’єктів суміжних прав належать, відповідно, суб’єктам авторського права і суміжних прав: авторам, виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм (первинні суб’єкти), спадкоємцям наведених осіб або тим, кому зазначені первинні суб’єкти чи їхні спадкоємці передали (відчужили) свої майнові права, тобто права самостійно використовувати результати своєї інтелектуальної діяльності або дозволяти чи забороняти іншим їхнє використання. У той самий час право на ім’я (особисте немайнове право) є невідчужуваним, і тому за об’єктом назавжди закріплюється ім’я первинного суб’єкта, який його, відповідно, створив, виконав, зафіксував.
Але такий сценарій навряд чи може влаштувати особу, що використовує права масово: як працювати, якщо прийдуть виконавці лише тільки одного хорового колективу, у якому їх (а таке буває) до 150 осіб? Якщо виключити з розгляду такі унікальні ситуації, коли суб’єкт суміжних прав хоче сам розбиратися з усіма користувачами його прав, залишаються дві форми управління майновими правами:
- управління за дорученням;
- управління на колективній основі.
Отже, основний обсяг майнових авторських і суміжних прав зосереджено або у фірмах, які ці права фактично викупили, або у осіб, які професійно займаються управлінням цими правами. Тому, якщо є необхідність використовувати суміжні права і необхідно отримати на це дозвіл, необов’язково звертатися безпосередньо до суб’єктів, з якими переважно досить проблематично зв’язатися. До речі, нерідко фірми-правовласники цих прав також передають ці права в управління.
Управління за дорученням є формою індивідуального управління: суб’єкт майнового права за договором-дорученням передає своєму повіреному, яким може бути будь-яка фізична або юридична особа, окремі повноваження. Повірений має діяти лише в обсязі повноважень, переданих йому безпосередньо суб’єктом майнового права та від його (а не свого) імені. Отже, повірений має спочатку довести свої повноваження, надані йому за договором-дорученням, а вже потім пред’являти претензії.
Колективне управління за світовою практикою не виключає можливості представляти інтереси не тільки тих суб’єктів майнових прав, які уклали з організаціями колективного управління відповідні договори, але й тих, які, наприклад, в Україні ніким не представлені (див. статті 48, 49 Закону України „Про авторське право і суміжні права”). Але такі повноваження мають бути зафіксовані у статуті даної організації колективного управління. Це треба перевіряти. До того, організації колективного управління мають пред’явити свідоцтво „Про облік організацій колективного управління”, видане Державним департаментом інтелектуальної власності. Основною ознакою організацій колективного управління є те, що вони створюються суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав, є юридичними особами та не мають на меті одержання прибутку.
Отже, “некомерційні” суміжні права мають врегульовуватися через відповідних суб’єктів або організації колективного управління у межах своїх повноважень. Якщо права ніким не представлено, треба шукати відповідну організацію колективного управління, яка прийме рішення, чи візьме вона на себе відповідальність з “правової очистки” у даному випадку. Якщо результат буде негативним, права використовувати заборонено.
***
І окремо про збір/виплату винагороди за фонограми та відеограми, опубліковані з комерційною метою. Мова йде про виплату винагороди лише суміжників (виконавців, виробників фонограм, відеограм) і не стосується авторського права.
Частиною другою ст. 43 Закону та постановою №71 передбачено, що збір винагороди за договором мають здійснювати визначені Міністерством освіти і науки України уповноважені організації колективного управління.
За постановою №71 користувачі зобов’язані самостійно нараховувати суми винагороди виконавцям, виробникам фонограм, виробникам відеограм. А це означає, що з дня опублікування даної постанови необхідно, керуючись встановленим нею відсотковим розміром цих ставок, депонувати відповідні кошти ще до моменту укладання відповідних договорів про виплату винагороди.
Платники винагороди мають не тільки перераховувати відсоток від доходів з того виду діяльності, у процесі якого використовуються виконання, але й надавати уповноваженим організаціям звіт, які саме виконання, у якій кількості використовувалися. Саме ці звіти і є підставою для розподілу винагороди безпосередньо між виконавцями.
Необхідно зауважити, що залежно від характеру та тривалості використання фонограм і (або) відеограм та зафіксованих у них виконань розмір винагороди може бути зменшено за погодженням з відповідними суб’єктами суміжних прав або організаціями колективного управління їх майновими правами.
12. Що таке організації колективного управління та що передбачає колективне управління майновими правами авторів, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм?
Організації колективного управління (далі – ОКУ) створюються суб’єктами майнових прав на твори, виконання, фонограми, відеограми як неприбуткові організації, що лише представляють майнові права своїх засновників та інших аналогічних суб’єктів.
Основні функції даного виду діяльності полягають у зборі, розподілі і виплаті винагороди окремим суб’єктам керуючись звітами осіб, які використовують ці об’єкти (твори, виконання, фонограми, відеограми) або відповідними статистичними даними, якщо отримання об’єктивної звітності є ускладненим чи неможливим.
Колективність управління полягає у тому, що відповідні уповноважені за статутом організації колективні органи (правління, ради, комісії тощо) колегіально приймають необхідні рішення від імені суб’єктів майнових прав, яких представляє ОКУ, стосовно рівня ставок винагороди, змісту належних договорів, форми звітності, розміру витрат на утримання апарату ОКУ у відсотках від сум, що підлягають сплаті суб’єктам майнових прав, та інші необхідні рішення.
Зацікавленими особами у функціонуванні ОКУ є:
1) суб’єкти майнових прав на твори (тисячі осіб), на виконання (десятки тисяч осіб), на фонограми і відеограми (сотні осіб) з зрозумілих причин;
2) держава, тому що має пріоритетні міжнародні зобов’язання щодо дотримання в Україні прав на інтелектуальну власність, а також через те, що 15% прибуткового податку з винагороди має направлятися до бюджету;
3) законослухняні платники, тому що:
- отримати дозвіл на використання майнових прав суб’єкта права через ОКУ значно легше ніж безпосередньо;
- при сплаті винагороди уся відповідальність за використання майнових прав на твори, виконання, фонограми, відеограми переходить до ОКУ.
13. Як можна отримати винагороду, зібрану Об’єднанням “Оберіг”?
Виплата винагороди здійснюється на підставі договору про колективне управління. Для підписання договору треба при собі мати паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру (копії цих документів залишаються в Об’єднанням “Оберіг”).